Віталій Дякін

Із Максимом ми познайомилися два роки тому. Тоді, трохи очухавшись після інсульту і до кінця не розуміючи, що чекає на мене далі, я читав його пости на Facebook, як людини, яка потрапила в таку ж ситуацію, що і я. Потім була зустріч у Києві на форумі, присвяченому Всесвітньому дню інсульту, де він брав участь в якості спікера. Я ще подумав, що він сильно “заморочився”, створивши таку докладну та довгу презентацію. Я був упевнений, що через пару місяців “відлежуся” і повернуся до колишнього життя. Але реальність виявилася іншою. Я почав дивитись на діяльність Максима інакше. Максим у своїх постах порушує теми інсульту і допомагає реальними порадами таким самим «потерпілим», як і він. Для себе я черпаю в них силу рухатися далі: Він може, значить, зможу і я!